ЯГОТИНСЬКА М╤СЬКА РАДА
оф╕ц╕йний сайт
17-10-2017 14:38
17-03-2017
Яготинщина святку╓ День прац╕вник╕в житлово-комунального господарства ╕ побутового обслуговування населення

Сьогодн╕ у затишному зал╕ Яготинського районного будинку культури в╕дбувся святковий зах╕д, на якому прац╕вники комунальних служб отримували прив╕тання з наступаючим святом – Днем прац╕вник╕в житлово-комунального господарства ╕ побутового обслуговування населення! Адже щороку у третю нед╕лю березня наста╓ профес╕йне свято вс╕х тих, без яких ми не мислимо сучасного життя тим паче, що звичайна людина на робот╕ проводить в середньому 8 годин на добу, а прац╕вники комунально╖ служби ╕ в будн╕, ╕ в свята, ╕ в сонячний день, ╕ в негоду трудяться на благо кожного жителя, ╕ вс╕╓╖ територ╕╖ м╕ста Яготина.

На свято зав╕тали: м╕ський голова, прац╕вники апарату м╕сько╖ ради, депутати та члени виконавчого ком╕тету м╕сько╖ ради, кер╕вники установ, п╕дпри╓мств, орган╕зац╕й м╕ста ╕ району, представники громадських ╕ пол╕тичних орган╕зац╕й, кер╕вники та прац╕вники комунальних служб м╕ста Яготин, а також жител╕ та гост╕ м╕ста.

М╕ський голова Н.М. Дзюба прив╕тала прац╕вник╕в комунальних служб з профес╕йним святом, як╕ сво╓ю працею створюють затишок у наших дом╕вках ╕ навколо них. Натал╕я Микола╖вна звернулась з╕ словами вдячност╕ до невтомних труд╕вник╕в, хто вста╓ ╕з першим променем сонця ╕ прибира╓ наше м╕сто в╕д бруду - у дощ ╕ в сн╕г, у спеку ╕ в холод. До тих, хто не спить уноч╕ за кермом прибирально╖ техн╕ки, хто вивозить см╕ття, обр╕за╓ дерева, саджа╓ кв╕ти, ремонту╓ мереж╕, усува╓ й попереджа╓ авар╕йн╕ ситуац╕╖. До тих, хто щодня в╕дпов╕дально працю╓ на сво╓му робочому м╕сц╕, щоб у помешкання яготинц╕в вчасно прийшли тепло, газ, вода, св╕тло. А значить - ╕ добрий настр╕й.

Також пролунали слова в╕тання в╕д першого заступника м╕ського голови С.О. Овчаренка, який зазначив, що сво╓ю нелегкою працею прац╕вники комунальних служб забезпечують соц╕альну стаб╕льн╕сть та громадський спок╕й. Серг╕й Олександрович побажав ус╕м здоров'я та наснаги у нелегк╕й робот╕ комунальник╕в.

Оч╕льник м╕ста та перший заступник м╕ського голови за вагомий внесок у забезпечення стаб╕льно╖ роботи п╕дпри╓мств житлово-комунально╖ галуз╕, сумл╕нну працю, високу профес╕йну майстерн╕сть добросов╕сне виконання службових обов’язк╕в та з нагоди Дня прац╕вник╕в житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення вручили грамоти та ц╕нн╕ подаруники прац╕вникам комунальних п╕дпри╓мств: "Комунальник", «Яготинська житлово-експлуатац╕йна контора», «Яготинське виробниче управл╕ння водопров╕дно-канал╕зац╕йного господарства», "Ритуал", "М╕ськсв╕тло" та теплових мереж «Яготинтепломережа».

Подарунком для прац╕вник╕в комунальних служб став чудовий святковий концерт в╕д укра╖нського композитора-п╕сняра, народного артиста Укра╖ни Мар'яна ╤лл╕ча Гаденко, а також в╕д володарки гран-пр╕ М╕жнародних п╕сенних конкурс╕в Тетяни Кисляк.






















СВЯТКУВАННЯ СТОР╤ЧЧЯ МИКОЛИ ПАНАСОВИЧА МАЛИНКИ

Микола Панасович Малинка (*16 лютого 1913, Л╕сняки — 14 грудня 1993, Яготин) — укра╖нський художник. Орган╕затор Яготинсько╖ студ╕╖ самод╕яльних художник╕в.
Микола Панасович Малинка народився в с╕м'╖ селянина-б╕дняка в сел╕ Л╕сняки, Яготинсько╖ волост╕, Пирятинського пов╕ту, Полтавсько╖ губерн╕╖.

Малювати почав з раннього дитинства.

У шк╕льн╕ роки (1928–1929), як згадував сам Микола Панасович:« … за рекомендац╕╓ю художника-профес╕онала Л. Брюммера, який орендував на той час панський ма╓ток, зав╕сивши вс╕ його ст╕ни сонячними пейзажами Криму, а сам жив з того, що займався фотограф╕╓ю, в╕н наполягав, щоб я п╕сля зак╕нчення школи йшов вчитися т╕льки до художнього техн╕куму. Але н╕ мо╖ р╕дн╕, н╕ мо╖ друз╕ не п╕дтримували мого нам╕ру — мене т╕льки в╕дмовляли: « Мовляв, це не профес╕я, та й не потр╕бна вона в роки перших п'ятир╕чок. »


П╕сля зак╕нчення семир╕чки у 1929 роц╕ Микола Малинка поступив до Харк╕вського кооперативного техн╕куму на книжкове в╕дд╕лення .

Тут в╕н вперше познайомився з монограф╕ями про художник╕в, у м╕ських музеях в╕дкрив для себе справжн╕й живопис ╕ восени 1933 року поступив до Ки╖вського художнього ╕нституту на граф╕чний факультет та зак╕нчу╓ перший курс.
Осв╕та[ред. • ред. код]

1934 у Ки╓в╕ три ╕нститути (Харкова, Одеси та Ки╓ва) реорган╕зувався в один Всеукра╖нський Художн╕й ╤нститут. П╕сля вс╕х конкурсних випробувань допущених студент╕в трьох вуз╕в, в тому числ╕ ╕ Миколу Малинку зараховали спочатку на п╕дготовчий курс, п╕сля чого в╕н зак╕нчив ще два курси живописного факультету.

У 1937 р., перервавши навчання, призвавсяся в арм╕ю на д╕йсну в╕йськову службу до Особливого каваллер╕йського полку Наркому Оборони. На той час при ц╕й в╕йськов╕й частин╕, що дислокувалася в м. Москв╕, знаходилася ╕зостуд╕я ╕м. М. Б. Грекова. Наказом пол╕туправл╕ння Московського в╕йськового округу Миколу Малинку було переводено до ц╕╓╖ студ╕╖, як молодого художника початк╕вця, де в╕н навчався у таких в╕домих художник╕в як Х. Ушен╕н— художн╕й кер╕вник, Е. А. Кацман— малюнок, В. С. Сварог— живопис, А. М. Герас╕мов. До к╕нця 1939 р. в студ╕╖ навчалися 25 червоноарм╕йц╕в. У газет╕ «Правда» (випуск за 7 грудня 1939 року) в╕дзначен╕ дво╓ з них:« За п'ять рок╕в Студ╕я перетворилася на художню школу всеарм╕йського значення... Червоноарм╕йц╕ М. Малинка та Ф. Усипенко навчаються два роки. Це скоромн╕, працьовит╕ ╕ обдарован╕ люди. Вони давно вже звернули на себе увагу викладач╕в Студ╕╖. В обох соковитий живопис, тонке розум╕ння колориту, вдал╕ композиц╕╖ ... »


Та вл╕тку 1939 р. М. Малинку, Х. Ушен╕на та Ф. Усипенко над╕слали у творче в╕дрядження на батьк╕вщину ╤. В. Стал╕на в м. Гор╕. У цьому творчому в╕дрядженн╕ ним були написан╕ так╕ роботи як:
«Загальний вигляд м. Гор╕» — з 1940 р. знаходиться у в Красноярському художньому музе╖ ╕м. В. ╤. Сурикова.
«Лен╕н ╕ Стал╕н б╕ля карти фронт╕в Громадянсько╖ в╕йни»
«Визволення Зах╕дно╖ Укра╖ни»

Багато ╕нших експонувалися на художн╕й виставц╕ Студ╕╖ Центрального будинку Радянсько╖ Арм╕╖ присвячен╕й 20-р╕ччю РККА, були в╕дзначен╕ грамотою Пол╕туправл╕ння Московського в╕йськового округу.
Во╓нн╕ роки (1939–1945)[ред. • ред. код]

Одразу ж п╕сля демоб╕л╕зац╕╖ у грудн╕ 1939 р., на початку 1940 р. Ком╕тет у справах Мистецтв при РНК УСРР Миколу Панасовича Малинку в╕дряджено на Зах╕дну Укра╖ну до м. Кос╕в Стан╕славсько╖ обл. (п╕зн╕ше ╤вано-Франк╕всько╖) для орган╕зац╕╖ там на Гуцульщин╕ художньо-промислового училища.

Спочатку в╕н працював у якост╕ в.о. директора, а пот╕м завуча та художнього кер╕вника. Молодий художник був захоплений красою Карпатських г╕р, багатством м╕сцевого етносу та фольклору з яким його назавжди пов'язали спогади з цим чудовим кра╓м. Але у зв'язку з важким с╕мейним станом (батько був парал╕зований, а маленька донька лежала в г╕пс╕) через р╕к в╕н був змушений повернутися до р╕дного села.

Друга св╕това в╕йна п╕дступа╓ до кордон╕в Радянського Союзу. У перш╕ дн╕ в╕йни його через важку форму туберкульозу не взяли до фронту. Микола Панасович залишився працювати на м╕сцев╕й зал╕зниц╕ ╕ опинився на окупован╕й г╕тлер╕вською арм╕╓ю територ╕╖.

Т╕льки завдяки велик╕й земельн╕й д╕лянц╕ батька, в╕н зм╕г прогодувати свою родину, ╖м вдалося вижити протягом двох жахливих рок╕в, а пот╕м ще, завдяки щасливому випадку, вт╕к з полону на одн╕й ╕з зал╕зничних станц╕й прямо з потягу, що в╕дправлявся нацистами до Н╕меччини.

П╕сля зв╕льнення Яготинського району восени 1943 р. M.П. Малинка, незважаючи на важку форму туберкульозу, призвався до д╕ючо╖ арм╕╖ до складу 209 батальйону аеродромного обслуговування 8-╖ пов╕тряно╖ арм╕╖ 2-го Укра╖нського фронту.

П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ у грудн╕ 1945 р. повернувся до м. Яготин, де жила його родина.
Часи випробувань[ред. • ред. код]

У перш╕ пово╓нн╕ роки родин╕ н╕де було жити. Писав транспаранти, плакати, тощо. Але така робота не приносила Микол╕ Панасовичу н╕ морального, н╕ матер╕ального задоволення ╕, попри те, що на т╕ часи подорожувати було дуже скрутно, йому все ж вда╓ться хоча й зр╕дка при╖зджати до столиц╕. Для творчо╖ роботи митця на той час не було н╕яких умов, але, перебуваючи ще п╕д не охоловшим в╕д згарищ враженням в╕йни, Микола Панасович продовжу╓ писати. Невелике полотно , к╕лька ╕нших його роб╕т побували тод╕ на виставц╕ у м. Ки╓в╕.

У 1949 р. його приймають до Сп╕лки художник╕в СРСР; трохи п╕зн╕ше, в 1955 р., п╕сля безпл╕дних рок╕в понев╕ряннь, в╕н випадково д╕зна╓ться про ╕снування Ки╖вського товариства художник╕в (надал╕: КТХ), де, як виявилося, працювали його товариш╕ по ╕нституту. Для нього, художника з перифер╕╖, роблять вийняток та приймають до КТХ.

Нарешт╕ Микола Панасович отримав можлив╕сть творчо сп╕лкуватися з╕ сво╖ми товаришами по покликанню, розширити сюжетний та жанровий д╕апазон малювання, трохи пол╕пшити тяжке матер╕альне становище родини. Позначилося позитивно ╕ те, що за час╕в «хрущовсько╖ в╕длиги» радянська ╕нтел╕генц╕я отримала деяку свободу. У ╖х числ╕ Микола Малинка розпочав роботу художника-коп╕ювальника, з подальшою участю у творч╕й груп╕.

З 1957 р. Микола Панасович прийшов до написання сер╕╖ рос╕йських та укра╖нських народних казок О. С. Пушк╕на, К. ╤. Чуковського, Х. К. Андерсона та ╕н.

У 1958-59 роках брав участь у 4-╕й обласн╕й художн╕й виставц╕, а також багатьох ╕нших виставок . Приходить перше визнання: робота «Аркан, гуцульський танець» придбано з виставки М╕н╕стерством Культури УРСР.

У 1962 р. КТХ ув╕йшло до складу Всерадянського художнього фонду, ╕ М.П. Малинка став його членом.
Творча д╕яльн╕сть[ред. • ред. код]

Коли в 1959 р. у зв'язку з наближенням Шевченк╕вського юв╕лею, громадськ╕сть м. Яготина та м╕ська влада звернулися з проханням вил╕пити бюст Шевченка, в╕н спорудив пам'ятник Кобзарю, який гостював у юнацьк╕ роки ╕ працював у м╕сцев╕й садиб╕ в одного з представник╕в найстар╕шого княз╕вського роду ╤ хоча за осв╕тою Микола Панасович не був скульптором, йому все ж без зусиль вдалося вил╕пити чудовий бюст. 18 жовтня 1959 року погруддя було урочисто встановлено на постамент, в╕длитий ╕з зал╕зобетону пам'ятник сто╖ть по цей час.

Прагнучи в╕добразити ╕сторичн╕ под╕╖ з життя р╕дного м╕ста ╕ краю, М.П. Малинка створив безл╕ч яскравих та самобутн╕х полотен. Багато часу та сил в╕н безкорисливо в╕дда╓ створенню м╕сцевого кра╓знавчого ╕сторичного музею, для експозиц╕╖ якого переда╓ сво╖ роботи, як╕ ╕люструють м╕сцеву ╕стор╕ю. Ця ╕стор╕я нерозривно пов'язана з такими в╕домими особистостями минулих стор╕ч, як останн╕й гетьман Л╕вобережно╖ Укра╖ни К.Г. Розумовський, м╕н╕стр народно╖ осв╕ти Рос╕╖ А.К. Розумовський, його дочка В.А. Розумовська (в зам╕жж╕ - Р╓пн╕на), князь М.Г. Р╓пн╕н-Волконський, прогресивн╕ ╕нтелектуали того часу Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, ╢.Г. Греб╕нка, А.В. Капн╕ст та ╕нш╕.

У Яготинськ╕й картинн╕й галере╖ нарахову╓ться понад 350 картин з Художнього фонду СРСР, серед яких, багат╕ м╕сцевим колоритом полотна Миколи Малинки. В╕н поклав у сво╖ портретн╕ полотна не т╕льки стиль соц╕ал╕стичного реал╕зму, але й загальну повагу до людей велико╖ прац╕ та таланту. Зокрема - Народн╕й художниц╕ Катерин╕ Б╕локур, Герою Соц╕ал╕стично╖ Прац╕ Петру Роговцю, радянськиму парламентеру О.П. Кузн╓цову, невтомн╕й труд╕вниц╕-буряководов╕ ╢вдок╕╖ Пал╕вод╕ та багатьом ╕ншим.

У Сулим╕вському кра╓знавчому музе╖ ╕м. дв╕ч╕ Героя Радянського Союзу А. Г. Кравченка на почесному м╕сц╕ портрет генерала-полковника, виконаний М. П. Малинкою. В╕н же — автор в╕домо╖ картини «Форсування Десни танками Т-34 у район╕ Лютежа». Пензлем художника перенесен╕ на панорамн╕ полотна зображення перв╕сно╖ стоянки до╕сторичних людей в археолог╕чному музе╖ «Добранич╕вська стоянка» у с. Добранич╕вка, Яготинського району.

Микола Панасович був орган╕затором ╕ тривалий час кер╕вником Яготинсько╖ ╕зостуд╕╖ самод╕яльних художник╕в, автором першого мемор╕алу Слави загиблим землякам у роки Велико╖ В╕тчизняно╖ В╕йни, пам'ятно╖ стели присвячен╕й подвигу п╕дрозд╕ла лейтенанта Григор╕я Пос╕тка в 1943 р., барель╓фу ж╕нки на стел╕ загиблим прац╕вникам цукрового заводу у м. Яготин╕, мемор╕алу в с. Панфили, герба Яготина, встановленого на трас╕ Ки╖в-Харк╕в та багатьох ╕нших ╕сторичних скульптурних роб╕т.

M.П. Малинкою написан╕ сотн╕ полотен, де зображен╕ пейзаж╕ р╕дного краю, ╕сторичн╕ под╕╖ в ньому, портрети видатних ╕сторичних персонаж╕в. Його роботи знаходяться у приватних колекц╕ях прихильник╕в живопису з╕ Швейцар╕╖, Канади, Голланд╕╖, Австрал╕╖, Америки. У Канад╕ дв╕ роботи з його шевченк╕ани можна знайти в експозиц╕╖ Музею Т. Г. Шевченка в м. Торонто. К╕лька полотен, включаючи й в╕дом╕ «Кобзар╕», виставлялися в 1988 р. у Нью-Йорку (США) — як частина колекц╕╖ родини Воскобойник, укра╖нських ем╕грант╕в з╕ шт. Пенс╕льван╕я; ця колекц╕я пост╕йно демонстру╓тся у Пенс╕льван╕╖ (State College, PA).

До виходу на пенс╕ю у 1973 р. працював в живописно-скульптурному комб╕нат╕ Ки╖вського обласного в╕дд╕лення художнього фонду УРСР.

До числа в╕домих роб╕т художника належать:
«Аркан, гуцульський танець», 1957 — картина придбана з виставки у 1958 р. М╕н╕стерством Культури УРСР, м. Ки╖в.
«На висок╕й долин╕», 1959 — картина знаходиться в приватн╕й колекц╕╖ родини Ботте, м. Мельбурн, Австрал╕я
«Каштанова алея, де гуляв Тарас Шевченко», 1961 — картина знаходиться в Нац╕ональн╕й Ф╕лармон╕╖ Укра╖ни, м. Ки╖в
«Копиц╕ п╕д сн╕гом», 1961 — коп╕я картини знаходиться в приватн╕й колекц╕╖ м. Цюр╕х, Швейцар╕я
«Метелиця», 1962
«Л╕то», 1963 — коп╕я картини знаходиться у приватн╕й колекц╕╖ м. Цюр╕х, Швейцар╕я
«Дума про козака», 1969–1992
«Гуцульський базар», 1970
«Золоте зерно», 1970
«Натхнення», 1970 — картина знаходиться в мемор╕альному музе╖-садиб╕ Народно╖ художниц╕ Катерини Б╕локур
«Зимовий л╕с», 1971 — коп╕я картини знаходиться у приватн╕й колекц╕╖ в Голанд╕╖
«Нев╕льничий ринок у Кафф╕», 1972
«Кобзар», 1975
«Григор╕й Сковорода ╕ кобзар», 1975
«В╕тряки», 1978
«Косовиця», 1980
«Кобзар╕», 1980, авторський повтор — картина знаходиться у Woskob Private Collection of Ukrainian Art, USA
«Березовий гай», 1981
«Козацький кур╕нь вечеря╓», 1981
«Гречихи цв╕т», 1982
«Ялинки п╕д сн╕гом», 1982
«Солдатськ╕ вдови», 1985
«Кобзарська рада», 1987 — картина знаходиться у Нац╕ональному ╕сторико-етнограф╕чному запов╕днику «Переяслав»
«Гетьман ╤ван Мазепа», 1987
"Т. Г. Шевченко чита╓ «Тризну», 1988
«Мр╕╖ юного Тараса про волю», 1988
«Автопортрет Т. Г. Шевченко для Варвари Олекс╕╖вни Р╓пн╕но╖-Волконсько╖», 1988 — картина передана до Музею Т. Г. Шевченка у м. Торонто, Канада
«Думи мо╖», 1990 — картина передана до Посольства Укра╖ни у м. Мельбурн, Австрал╕я
«Батьк╕вське подв╕р'я», 1991
«Г╕ркий шлях у неволю», 1991
«Петро Перший та гетьман Полуботок», 1991
«Богомат╕р з немовлям», 1992 — коп╕я ╕кони (панахранти) рос╕йського художника М. А. Врубеля написано╖ на цинкових пластинах маслом з елементами золочення у 1884–1885 рр.. для оформлення одноярусного мармурового ╕коностаса Кирил╕всько╖ церкви у м. Ки╓в╕.
«Проголошення Радянсько╖ Влади», 1993 — картина передана до Посольства Укра╖ни в м. Мельбурн, Австрал╕я
«Фл╕гель у ма╓тку М. Г. Р╓пн╕них», 1993 — картина передана до Музею Т. Г. Шевченка у м. Торонто, Канада
«Мальви», 1993
«Косар╕», 1985
«На пасовищ╕»


Визнання заслуг[ред. • ред. код]

Р╕шенням Яготинського м╕ськвиконкому в╕д 11 вересня 1990 М. П. Малинц╕ присво╓но звання почесного жителя м╕ста Яготина.

З нагоди 50-р╕ччя Студ╕╖ в╕йськових художник╕в ╕мен╕ М. Б. Грекова, занесений до юв╕лейного каталогу.

Знаходиться в Ре╓стр╕ профес╕йних художник╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, СРСР, «рос╕йського заруб╕жжя», Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ та республ╕к колишнього Радянського Союзу XVIII–XXI ст.
Нац╕ональною телекомпан╕╓ю Укра╖ни УТ-1 в серпн╕ 1993 р. в програм╕ «Надвеч╕р'я» створена телев╕з╕йна передача про життя ╕ творч╕сть М. П. Малинки.

СТАТТЯ "МАЛИНЧИНА СВ╤ТЛИЦЯ" В THE NEW PATHWAY UKRAINIAN WEEKLY, CANADA N5 07.02.2013

До 100-р╕ччя в╕д дня народження художника Миколи Малинки

Яготин – одне з тих чар╕вних м╕стечок на Ки╖вщин╕ в Укра╖н╕, де т╕сно переплелися штрихи сьогодн╕шнього ╕ вчорашнього. Що не кам╕нь тут – то й ╕стор╕я, що не ╕м’я – то й характер. Серед тих ╕мен ╓ одне, яке, можливо, не знають у Канад╕ так, як знають в Яготин╕. Це – ╕м’я Миколи Панасовича Малинки, художника... Художника не просто “в╕д пензля”, а “в╕д Бога”, бо н╕ про кого не почу╓ш ось, скаж╕мо, таке: “Оце як повернете од станц╕╖ направо ╕ минете Малинчину хату...” Або: “М╕ський базар?.. Так це ж недалечко, одразу за Малинчиною хатою...” Що ж то за “Малинчина хата”, що служила ╕ дос╕ служить людям зам╕сть дороговказу? Зразу скажу: це ╓диний д╕м в Яготин╕, де н╕ма цегла н╕би промовля╓ до перехожих. Микола Панасович, будуючи його десь у 1970-х, ч╕пко, як ╕ годиться артистичн╕й натур╕, вловив глибоко затамований загальний настр╕й ╕ висловив його... у кафельн╕й моза╖ц╕ на всю ст╕ну. Зобразив в╕н на н╕й молоду укра╖нку у в╕нку та вишиванц╕, в руках – старовинна кобза. Не було людини, яка минула б ту хату байдуже.
Микола Панасович був з тих митц╕в, що мав “чуття на тему”. Важко сказати, чи в╕д природи воно було даровано йому, чи надбано п╕д час навчання (в Ки╖вському художньому ╕нститут╕ 1933–1937 рр. та Московськ╕й студ╕╖ художник╕в-батал╕ст╕в ╕м. Грекова 1937–1939 рр.) ╕ роботи у студ╕╖ прикладного мистецтва на самобутн╕й Гуцульщин╕... Але на його картинах кожен знаходить саме те, що шука╓. Сам же художник н╕коли не носився з ╕де╓ю пропхнути сво╖ твори на видноту, як траплялося з ╕ншими. Хоча йому ще й щастило жити та творити разом з Олександром Степановичем Непорожн╕м – людиною, яка була згустком орган╕заторського хисту, в╕ри в Укра╖ну та ╖╖ людей. Такому чолов╕ку, як Непорожн╕й, достатньо було мазка, щоб зрозум╕ти, яко╖ сили хист водить пензлем. Отож картини Малинки досить скоро стали наповнювати експозиц╕╖ не т╕льки м╕сцевого ╕сторичного музею (у створенн╕ якого, до слова, в╕н був ╕ сам активним), а й с╕льських музе╖в району, а по в╕дкриттю – ╕ м╕сцево╖ картинно╖ галере╖ та музею осв╕ти; згодом стали виставлятися на виставках, у т. ч. ╕ в столиц╕ Укра╖ни Ки╓в╕. Серед них окремого слова варта його портретна галерея.
Як ╕ вс╕ художники, в╕н був дитям мат╕нки-природи... Н╕хто, кр╕м самого нього та Всевишнього, не знав, ск╕лькома потами вмивався, доки добивався точного мазка. Кра╓види м╕сцево╖ р╕чки Супою лягали на Малинчин╕ полотна тими картинками, над якими завмира╓ душа. А б╕ля полотна “Батьк╕вський дв╕р” люди стоять довго, мов перед “Монною Л╕зою” Леонардо да В╕нч╕...

Не помилюся, коли скажу, що Шевченко займав у творчост╕ М. Малинки досить видне м╕сце. Хоча... займала його ╕ постать вождя революц╕╖ Лен╕на. Та то творилося в рамках запол╕тизованого мистецтва, як з╕знавався Микола Панасович журнал╕стам районки. Шевченко ж був для душ╕... для сов╕ст╕. ╤накше чи й поясниш ╕нтерес 40-р╕чного художника до скульптури, скаж╕мо? Яготин не мав на той час жодного пам’ятника Шевченку, хоча саме тут були написан╕ його твори “Тризна”, “Близнюки” та “Археолог╕чн╕ записки”, намальован╕ портрет князя Миколи Р╓пн╕на, автопортрет та сеп╕я “Шевченко малю╓ селянський дв╕р”... Тож ╕дея створення проекту погруддя на певний час заволод╕ла митцем. А ск╕льки його душ╕ забрало само л╕плення!.. Починав у сумн╕вах, тривогах ╕ нав╕ть в╕дча╖, бо, по сут╕, був у ц╕й царин╕ початк╕вцем. А як д╕йшла черга до в╕дливки, то заходилися вдвох ╕з дружиною, Олександрою ╤ван╕вною, як колись б╕ля колиски: зам╕шували бетон, заливали його до бездонно╖, здавалося, форми, вкладали каркас... 18 жовтня 1959 року погруддя було встановлено на постамент урочисто, як ╕ годилося монументу. А Микола Панасович, ощасливлений усп╕хом, уже виношував ╕нш╕ задумки. Завдяки яким до ╕сторичного ландшафту м╕ста було додано згодом ╕нш╕ пам’ятники ╕ стели, нав╕ть герб Яготина був встановлений при поворот╕ ╕з траси Ки╖в-Харк╕в,.. доки комусь ╕з чиновник╕в привид╕вся в дизайн╕ “заборонений” тод╕ тризуб.
Тод╕ як скульптор Микола Малинка працював над сво╖м перв╕стком – погруддям Кобзаря Укра╖ни, в Канад╕ уже стояв к╕лька рок╕в, з 1951-го, пам’ятник Тарасов╕. Наступного року там же, в Окв╕лл╕, в╕дкрив перед в╕дв╕дувачами двер╕ ╕ музей Т. Шевченка – ╓диний на континентах П╕вн╕чно╖ та П╕вденно╖ Америк. Чи треба говорити про те, що 500 експозиц╕й з Укра╖ни, зокрема в╕д Державного музею Т. Шевченка в Ки╓в╕, стали для музею т╕╓ю серцевиною, як╕й важко було скласти ц╕ну? Серед них було зо два десятки талановитих малярських роб╕т шевченк╕всько╖ тематики. Однак... чиясь нечиста душа знехтувала святинею: 16 вересня 1988 року музей було п╕дпалено, уся його експозиц╕я згор╕ла дотла... Мине не один р╕к, доки укра╖нськ╕ ╕мм╕гранти створять новий музей, вже у Торонто (1995 р.), звернувшись за допомогою до вс╕х в Укра╖н╕, кому дорога пам’ять про Кобзаря. Серед тих, хто щиро в╕дгукнувся, був ╕ м╕й земляк Микола Малинка. В╕н довго думав, яку з╕ сво╖х роб╕т в╕д╕слати до Канади. Виб╕р упав на коп╕ю автопортрета Шевченка та картину “Фл╕гель в ма╓тку Р╓пн╕них в Яготин╕”. Остання в╕дображала буд╕влю, в як╕й зупинявся Тарас, гостюючи у княз╕в Р╓пн╕них (перший його в╕зит датований 1843 роком).
Шевченк╕вська тематика наче перекочувала в нього з “Кобзаря” на полотно, в╕дтворюючи епос боротьби за волю та побут козацько╖ Укра╖ни, стражденну долю нашого терплячого народу: “Козача сотня поверта╓ться з походу”, “Кобзар╕”, “Запор╕зький кур╕нь вечеря╓”, диптих “Ясир” та “Нев╕льничий ринок у Каффр╕”...

“Кобзар╕”, як ╕ багато ╕нших полотен, демонструються в картинн╕й галере╖ Яготина – м╕ста, де минуло життя художника ╕ де його нав╕чно внесено у списки почесних городян. Якщо комусь з читач╕в випаде на долю побувати в тих краях, не мин╕ть нагоди побачити цю картину ╕ вс╕ ╕нш╕, а також скромну “Малинчину хату”, що пережила свого господаря (у н╕й прожива╓ тепер син художника Юр╕й з с╕м’╓ю). Малинка був не просто митцем... В╕н був господарем сво╓╖ душ╕, св╕тлицю яко╖ наповнював щирими тривогами та чистими помислами. Саме в таких, як Малинчина, св╕тлицях плекаються т╕ в╕чн╕ ╕стини, до яких, мов до криниць, припада╓мо все сво╓ життя.

Тетяна МакКой, незалежний журнал╕ст (╤лл╕нойс, США)

СТАТТЯ, ЯКА ВИШЛА В THE UKRAINIAN CANADIAN HERALD

МИКОЛА МАЛИНКА
До 100-р╕ччя в╕д дня народження
Це добре в╕домий факт, що Музей Тараса Шевченка в Торонто (Канада) ╓ свого роду ╓диним у Зах╕дн╕й п╕вкул╕. В╕н акумулю╓ матер╕ал, що в╕дбива╓ глибоку шану укра╖нц╕в ус╕х сусп╕льних прошарк╕в до свого нац╕онального поета-мислителя Тараса Шевченка, ╕ завжди в пошуках чогось нового, щоб в╕дновити забуту деталь чи додати нову. Отож ╕ не дивно, що кожна р╕ч в експозиц╕╖ нагаду╓ в╕дв╕дувачев╕, що вс╕ ми – в╕дображення людей, як╕ прийшли в цей св╕т ран╕ше в╕д нас. Музей – це не т╕льки Тарас Шевченко ╕ його житт╓ве надбання; це також т╕, хто зачерпнув дещицю в╕д його мудрост╕, вдячно та гордо несучи нац╕ональн╕ ц╕нност╕ Укра╖ни в╕д покол╕ння до покол╕ння.
Музей Шевченка в Оквилл╕, створений в 1952, був кимось п╕дпалений 16 вересня 1988 року. Минуло дек╕лька л╕т, доки укра╖нськ╕ ем╕гранти в╕дкрили новий музей, цього разу в Торонто (1995 р.). Довелося звернутися за пом╕ччю до вс╕х в Укра╖н╕, хто дорожив пам’яттю Великого Кобзаря. ╤ я пишаюся, що серед тих, хто в╕дгукнувся, був ╕ м╕й земляк - художник Микола Панасович Малинка. Два його полотна експонуються в музе╖. На одному, «Фл╕гель в ма╓тку Р╓пн╕них в Яготин╕», зображено буд╕влю, в як╕й проживав Тарас, гостюючи в Р╓пн╕них (перший його в╕зит дату╓ться 1843 роком). «Нехай ╕ наш╕ браття в Канад╕ знають про “якийсь там” (як висловився був одного разу котрийсь пихатий чиновник з Ки╓ва) Яготин». Друге полотно ╓ коп╕╓ю Шевченкового автопортрета.
Що саме стояло за цим пожертвуванням? Двома словами не розкажеш...

Яготин – одне з тих чар╕вних м╕стечок на Ки╖вщин╕ в Укра╖н╕, де т╕сно переплелися штрихи сьогодн╕шнього ╕ вчорашнього. Що не кам╕нь тут, то й ╕стор╕я, що не ╕м’я – то й характер, який акумулю╓ патр╕отизм, обдарован╕сть та роботящу душу. Одне з тих ╕мен – ╕м’я митця Миколи Малинки. Народжений в 1913 роц╕, в╕н вчився з 1933-го по 1937-ий у Ки╖вському художньому ╕нститут╕, пот╕м – у Московськ╕й студ╕╖ художник╕в-батал╕ст╕в ╕м. Грекова (1937-1939рр.). Працював в школ╕ художньо-прикладного мистецтва в Зах╕дн╕й Укра╖н╕. Був людиною р╕дк╕сного таланту, але н╕коли не рвався на видноту, як траплялося з ╕ншими. Хоча йому ще й щастило жити та творити разом з Олександром Степановичем Непорожн╕м – людиною неабиякого орган╕заторського хисту, в╕ри в Укра╖ну та ╖╖ людей. Такому чолов╕ку, як Непорожн╕й, достатньо було мазка, щоб зрозум╕ти, яко╖ сили хист водить пензлем. Отож картини Малинки досить скоро стали наповнювати експозиц╕╖ не т╕льки м╕сцевого ╕сторичного музею (у створенн╕ якого, до слова, в╕н був ╕ сам активним), а й с╕льських музе╖в району, а по в╕дкриттю - й м╕сцево╖ картинно╖ галере╖ та музею осв╕ти; згодом стали виставлятися на виставках, в т.ч. ╕ в столиц╕ Укра╖ни м.Ки╓в╕. Серед них окремого слова варта його портретна галерея, ╕ в н╕й, перш за все, - образ землячки Народно╖ художниц╕ Укра╖ни Катерини Б╕локур. Неперес╕чний стиль ╖╖ плекався затято, наперек╕р хворобам, б╕дност╕ та с╕мейному супротиву. Ще один земляк – дв╕ч╕ Герой Радянського Союзу генерал-полковник Андр╕й Кравченко; обличчя опального гетьмана ╤вана Мазепи; полотно, яке в╕дбива╓ одразу дв╕ ╕сторичн╕ велетенськ╕ ф╕гури – гетьмана Павла Полуботка й оч╕льника рос╕йського престолу Петра Першого; ╕, звичайно ж, власний портрет, на якому – мов живий...
Як ╕ вс╕ художники, в╕н був дитям мат╕нки-природи, ╖╖ наймитом, коханцем ╕ лицарем. Н╕хто, кр╕м самого нього та Всевишнього, не знав, ск╕лькома потами вмивався, доки добивався точного мазка. М╕й батько теж був художником (на противагу Малинц╕, самоуком) – св╕й стан у под╕бн╕ моменти в╕н описував коротко: «Аж душа см╕╓ться». Малинчина душа, хочеться мен╕ в╕рити, «см╕ялася» щоразу, як вдавалося оживити на полотн╕ на диво мальовнич╕ м╕сцев╕ кра╓види... Кра╓види жив╕, а душа, споглядаючи ╖х, завмира╓. Довго, мов перед «Монною Л╕зою» Леонардо да В╕нч╕, стоять люди б╕ля полотна «Батьк╕вська хата» (1959 р.), поринаючи в сво╓р╕дну маг╕ю виб╕лено╖ в╕трами укра╖нсько╖ хати, де минуло дитинство,в кожного - сво╓, неповторне. У Малинки воно було типовим на т╕ роки: здавалося б, т╕льки-но в╕д колиски, а вже й за орача, ╕ за с╕вача, ╕ за женця. Чи не тому с╕льське роздолля п╕д його пензлем н╕би ожива╓ пал╕трою барв та почутт╕в? Як ось ╕ картина ╕з зображенням батьк╕всько╖ хати Катерини Б╕локур в Богдан╕вц╕; чи полотна, створен╕ п╕д впливом могутнього образу укра╖нського поета-мислителя Тараса Шевченка, який в╕дв╕дував Яготин, творив тут, поринав у задушевн╕ бес╕ди з тутешн╕м людом, саджав нав╕ть каштани... Нав╕ть самого себе художник намалював на пол╕, серед стиглого жита.
У 1970-их в╕н вибудував д╕м, що став свого роду пам’яткою м╕сцевого ландшафту – «Малинчина хата». Що за хата? ╢дина в Яготин╕, н╕мотна цегла яко╖ н╕би озива╓ться до перехожих. Микола Панасович, будуючи ╖╖, ч╕пко, як ╕ годиться артистичн╕й натур╕, вловив глибоко затамований загальний настр╕й ╕ висловив його... в кафельн╕й моза╖ц╕ на всю ст╕ну, обернену лицем до вулиц╕ – до людей тобто. Зобразив в╕н на н╕й молоду укра╖нку в в╕нку та вишиванц╕, з╕ старовинною кобзою – народним музичним ╕нструментом. Не було людини, яка минула б ту хату байдуже. Бо надвор╕ вже не було хрущовсько╖ «в╕длиги». У столиц╕ вже стали соромитися обзиватися по-укра╖нськи, а кобза та ╖╖ посестра, бандура, стали мало не музейним експонатом. Людям же не хот╕лося забувати, що вони - укра╖нського роду.
Задовго до ново╖ хати, Малинка, тод╕ ледь за сорок, в╕дчува╓ ╕нтерес до скульптури. На той час Яготин не мав жодного пам’ятника Шевченку, хоча саме тут були написан╕ його «Тризна», «Близнюки» та «Археолог╕чн╕ записки», намальован╕ портрет князя Миколи Р╓пн╕на (коп╕я), автопортрет та сеп╕я «Шевченко малю╓ селянський дв╕р»... Тож ╕дея створення проекту погруддя на певний час заволод╕ла чолов╕ком так, що стало н╕ до картин, н╕ до с╕м’╖, а ╕нколи – й не до борщу. Починав у сумн╕вах, тривогах ╕ нав╕ть в╕дча╖, бо, по сут╕, був у ц╕й царин╕ початк╕вцем. Якось новоспечений скульптор по-приятельськи вилив душу вчителю-╕сторику Олександру Луценку: «...╤ став я л╕пити сам. Л╕пив доти, доки глина почала засихати. Тод╕ я р╕зав ╖╖ ножем. Виходило ╕ л╕плення, ╕ р╕зьблення. Нехай, думаю, осудять мене скульптори за брак майстерност╕... хисту. Нехай!.. Я беру цей гр╕х на себе. Однак я вже бачу, що це таки буде в╕н, наш Тарас...». А як д╕йшла черга до в╕дливки, то заходилися вдвох ╕з дружиною, Олександрою ╤ван╕вною, як колись б╕ля колиски. Вони зам╕шували бетон, заливали його до (Продовження з╕ стор.12) бездонно╖, здавалося, форми, вкладали каркас... 18 жовтня 1959 року погруддя було встановлено на постамент урочисто, як ╕ годилося моменту.
Микола Панасович, ощасливлений усп╕хом, уже виношував ╕нш╕ задумки. Завдяки яким до ╕сторичного ландшафту м╕ста було додано згодом ╕нш╕ пам’ятники ╕ стели, нав╕ть герб Яготина був встановлений при поворот╕ ╕з траси Ки╖в-Харк╕в… доки комусь ╕з чиновник╕в привид╕вся в дизайн╕ «заборонений» тод╕ тризуб.
Не помилюся, коли скажу, що Шевченко займав у творчост╕ М.П. Малинки досить видне м╕сце. Хоча... займала його ╕ постать вождя революц╕╖ В.╤. Лен╕на. Та то творилося в рамках запол╕тизованого мистецтва, як з╕знавався Микола Панасович журнал╕стам районки. Шевченко ж був для душ╕... для сов╕ст╕. Шевченк╕вськ╕ теми з «Кобзаря» його пензель вдало перен╕с на полотно, в╕дтворюючи епос боротьби за волю та побут козацько╖ Укра╖ни. Пом╕ж цих роб╕т - «Козача сотня поверта╓ться з походу», «Кобзар╕», «Запор╕зький кур╕нь вечеря╓», диптих «Ясир» та «Нев╕льничий ринок у Каффр╕»... Кобзар╕», як ╕ багато ╕нших полотен, демонструються в картинн╕й галере╖ Яготина - м╕ста, де минуло життя художника ╕ де його нав╕чно внесено в списки почесних городян.
Малинка, був не просто художником, членом Товариства укра╖нських художник╕в та Всесоюзного художнього фонду... В╕н прожив життя господарем сво╓╖ душ╕, наповнивши ╖╖ щирими тривогами, чистими помислами. Це в таких, як Малинчина, скромних ╕ чесних душах плекаються т╕ житт╓в╕ ц╕нност╕, що притягують нас в╕д колиски до само╖ старост╕.

Тетяна МакКой, незалежний журнал╕ст (╤лл╕нойс, США)

Переклад з англ╕йсько╖ мови статт╕ “Mykola P. Malynka”в газет╕ The Ukrainian Canadian Herald, February/March 2013, стор.11-12).

ФОТОКОП╤╥ ПОЛОТЕН МИКОЛИ ПАНАСОВИЧА МАЛИНКИ



























































ЯГОТИНСЬКИЙ ╤СТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ

Яготинський ╕сторичний музей розташований в центр╕ м╕ста в будинку Х╤Х ст. В╕н ма╓ ц╕каву за сво╓ю побудовою експозиц╕ю, що базу╓ться на кра╓знавчих матер╕алах Яготинщини.
Яготинський державний ╕сторичний музей ма╓ 3 ф╕л╕али в м.Яготин╕: ”Картинна галерея” (1983 р.) , Музей ”Фл╕гель Тараса Шевченка” (2003р.), Музей етнограф╕╖ (1996р.)
Сьогодн╕ музей ма╓ ун╕кальну за сво╓ю побудовою експозиц╕ю, що базу╓ться на кра╓знавчих матер╕алах Яготинщини. Вона розм╕щена в 14 залах ╕ представля╓ широкий д╕апазон тематичних розд╕л╕в, де гармон╕йно розпод╕лен╕ в ╕сторичн╕й пер╕одизац╕╖ пам’ятки матер╕ально╖ та духовно╖ культури, як╕ висв╕тлюють ╕стор╕ю краю в╕д палеол╕ту до сьогодення. Серед них археолог╕чна та нум╕зматична колекц╕я, предмети народного ужиткового мистецтва XIX – XX ст., во╓нно-╕сторичн╕, художн╕, документальн╕ та фотодокументи.
Картинна галерея розташована в ╕сторичному будинку, колишньому палац╕ Розумовських-Р╓пн╕них, який ╓ пам’яткою пров╕нц╕йного зодчества к╕нця ХV╤╤╤ – початку Х╤Х ст. В╕дкритий музей в 1983р.
До уваги екскурсант╕в представлен╕ твори укра╖нського мистецтва – твори живопису, скульптури, граф╕ки, декоративного мистецтва, старовинн╕ ╕кони, вироби з керам╕ки, скла, р╕зьби по дереву. В к╕лькох залах – картини в╕домих художник╕в Укра╖ни та самобутн╕ твори м╕сцевих майстр╕в. В експозиц╕╖ музею можна побачити полотна народних художник╕в колишнього Радянського Союзу М.Гущенка, Т.Яблонсько╖, М.Дерегуса, С.Григор╓ва, С.Шишка та народних художник╕в Укра╖ни ╤.╥жакевича, А.Монастирського, А.Пламеницького, В.Забашти та ╕н. Окрасою експозиц╕╖ Картинно╖ галере╖ ╓ твори народно╖ художниц╕ Укра╖ни Катерини Б╕локур, ╖╖ немеркнуча спадщина, що ╓ нац╕ональним мистецьким скарбом. В Картинн╕й галере╖ Яготина представлене найб╕льш повне з╕брання роб╕т К.Б╕локур (б╕льше 70) – живопис, акварель, граф╕ка, еск╕зи, начерки, етюди, ранн╕ та незак╕нчен╕ роботи.

Експозиц╕я Музею ”Фл╕гель Тараса Шевченка” знайомить з перебуванням Великого Кобзаря у нашому кра╖ у 1843-1845 рр., адже його життя ╕ творч╕сть – це ╕стор╕я, доля Укра╖ни, ╖╖ минуле, сьогодення ╕ майбутн╓. П╕сля 20-ти рок╕в в╕дродження ╕ в╕дбудови Музей ”Фл╕гель Тараса Шевченка” в╕дкрив двер╕ для перших в╕дв╕дувач╕в у вересн╕ 2003 року.
У шести тематичних залах, ст╕ни якого ран╕ше були прикрашен╕ власними малюнками Тараса Шевченка, представлен╕ роботи сучасних художник╕в Укра╖ни, на яких в╕дтворен╕ моменти з життя самого поета п╕д час перебування в Яготин╕ та реч╕ з колишнього ма╓тку Розумовських-Р╓пн╕них, якими користувався г╕сть.
Музей етнограф╕╖ розташований на територ╕╖ Яготинсько╖ спец╕ал╕зовано╖ загальноосв╕тньо╖ школи №3 (у колишньому прим╕щенн╕ земсько╖ школи.). З 1996 року тут д╕яв Музей осв╕ти. У 2006 роц╕ його перепроф╕лювали у Музей етнограф╕╖.
Сьогодн╕ музей – це справжн╕й куточок народознавства, осередок сп╕впрац╕ наукових прац╕вник╕в з учнями та вчителями м╕сцевих шк╕л, студентами у вивченн╕ кра╓знавчого матер╕алу : життя та побут укра╖нського селянства, зокрема населення Яготинщини. Експонуються вироби члена Сп╕лки художник╕в Укра╖ни Василя Петр╕ва родом з ╤вано-Франк╕вщини.
Тут можна побачити вироби з гутного скла, як╕ в╕др╕зняються один в╕д одного кольором, прозор╕стю, здатн╕стю передавати гру св╕тла, вовнян╕ килими, домоткан╕, виготовлен╕ на Ки╖вщин╕ в X╤X ст. Також представлен╕ реч╕ домашнього вжитку – господарське та хатн╓ начиння. Експозиц╕я Музею етнограф╕╖ да╓ змогу в╕дв╕дувачам розширити знання про минуле наших предк╕в, про побут, звича╖ та обряди народу.


            


© 2013 Розробка та техн╕чна п╕дтримка ╤СП Т╤М. Вс╕ права застережено. Сайт працю╓ на основ╕ CMS "Adviser".
При повному або частковому використанн╕ матер╕ал╕в, що розм╕щен╕ на сайт╕, посилання на сайт обов'язкове.
В╕дпов╕дальн╕сть за достов╕рн╕сть матер╕ал╕в поклада╓ться на ╖х автор╕в. Адм╕н╕страц╕я сайту не завжди под╕ля╓ думку автор╕в наведених матер╕ал╕в.