ЯГОТИНСЬКА М╤СЬКА РАДА
оф╕ц╕йний сайт
22-08-2017 10:21
ЧАСТИНКУ НАШО╥ ДЕРЖАВИ ЗАЙМА╢
КРАСЕНЬ ЯГОТИН

╤з попелища ти вставала,

Русь Ки╖вська, в ус╕ в╕ки.

Росою рани промивала,

╤ в╕чн╕стю пливли роки.

Тут Яготин наш сивочолий,

Повитий славою син╕в,

Сто╖ть над берегом Супою,

Як пам’ять прад╕д╕в, д╕д╕в!

П╕востр╕в м╕ж Супо╓м та ╤ржавцем на початку Х╤V ст. не пустував. То були часи, коли на Укра╖н╕ гарцювали орди кримських татар. По люстрац╕╖ 1552 року земля над Супо╓м належала Кан╕вському замку. Судячи з останн╕х сл╕в, можна зробити висновок, що з середини XIV ст. пост╕йно перебували тут здобитчики.
Друга половина XVI ст. в╕дзнача╓ться тим, що селяни ╕ м╕ська б╕днота Волин╕, Под╕лля, Пол╕сся ╕ Галичини частково переселялись на менш заселен╕ земл╕. Ос╕дали в Придн╕пров’╖. Поселенц╕ прийшли на п╕востр╕в, що омивався двома р╕чками. На великому п╕востров╕ ╕снувало його в╕дгалуження – малий п╕востр╕в, який з трьох стор╕н оточувала вода, а входом до нього служив невеликий перешийок суш╕, де жили здобитчики. П╕дварки – м╕сце, де люди жили з найдавн╕ших час╕в. ╤ нин╕ можна стверджувати, що саме там був започаткований Яготин.

Милу╓ око р╕дне м╕сто, рад╕╓ душа, що живеш тут, ╕ в╕д цього все б╕льше усв╕домлю╓ш, що недаремно в╕дпов╕дно до постанови Каб╕нету М╕н╕стр╕в Укра╖ни № 878 в╕д 26 липня 2001 року наше м╕сто входить до списку ╕сторичних населених м╕сць Укра╖ни (╕сторичне населене м╕сце – зг╕дно з укра╖нським законодавством, це м╕сто, селище чи село, яке зберегло повн╕стю або частково св╕й ╕сторичний ареал з об’╓ктами культурно╖ спадщини ╕ пов’язан╕ з ними розпланування та форму забудови, типов╕ для певних культур або пер╕од╕в розвитку; на Ки╖вщин╕ таких ╕сторичних м╕сць 9, а наймолодший серед них Яготин).
Яготин розташувався на сход╕ Ки╖всько╖ област╕ серед пшеничних пол╕в, яблуневих сад╕в та посадженого ще за час╕в Розумовського парку. Блакитна вода Супою у по╓днанн╕ з р╕дк╕сними екзотичними деревами створюють чар╕вний куточок укра╖нсько╖ земл╕. Вона завжди притягувала визначн╕ особистост╕, надихала на створення л╕тературних та живописних шедевр╕в укра╖нських митц╕в. Перш╕ поселенц╕ тимчасово оселялися в район╕ П╕дварок, колись це були меж╕ Ки╖вських земель.
╤сну╓ багато верс╕й походження назви м╕ста. За одн╕╓ю з легенд ця назва н╕бито ма╓ походження в╕д кримських татар, як╕ були розбит╕ козаками на Супо╖ в район╕ м╕ста Яготина. Татарський мурза Яга був узятий в полон ╕ утримувався козаками в укр╕пленому табор╕ на п╕востров╕, який витягнувся в Суп╕й (тепер П╕дварки). Зв╕дси ╕ назва “Яго-Т╕но” – яга в полон╕. За ╕ншою верс╕╓ю назва походить в╕д першого поселенця. Легенда розпов╕да╓, н╕би-то якийсь Яга, оселившись над Супо╓м, обн╕с свою хату тином.
Друга складова частина назви м╕ста – “тин” – у давньоруськ╕й мов╕ означало загорожу, паркан, ст╕ну ╕ обсадн╕ укр╕плення. А з’явля╓ться слово “тин” на територ╕╖ сучасно╖ ╢вропи у ╤╤ ст. н.е. Тим не менш, вище сказане не доводить, що легенда про “яга” ╕ “тин” справд╕ достов╕рна. ╤снувало ще одне давньоруське слово “т╕ун”, яке, на перший погляд, не ма╓ в╕дношення до назви м╕ста. У Х╤╤╤ ст. воно трактувалося як “керуючий, суддя, скарбник князя” або “посадова особа на волоц╕”. “Волок” поясню╓ться це так: “заболочена частина шляху м╕ж двома, берегами р╕чки, через яку треба перетягувати човен”.
Шлях, який пролягав через П╕дварки на Ки╖в (╕ Переяслав) мав перепону саме у вигляд╕ такого “волока” ╕ те, що п╕зн╕ше саме там виникло поселення, то можливим буде припущення першо╖ назви Яготина – Егот╕ун, яке з часом набуло тепер╕шнього звучання ╕ правопису. Отже, назва м╕ста все ж таки ймов╕рн╕ше виникло внасл╕док перефразування з “Егот╕ун” або “Егот╕н” на “Яготин”.
Володимир Проценко - поет, проза╖к, кра╓знавець, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни, лауреат прем╕й ╤вана Багряного, Степана Руданського та «Золоте перо Укра╖ни» пропону╓ ╕ще одну верс╕ю. Зг╕дно люстрац╕╖ 1552 року земл╕ навколо Супою належали Кан╕вському замку ╕ були ухожен╕ кан╕вськими козаками. В ц╕ м╕сця поширю╓ться територ╕я ╕ б╕льш раннього Черкаського староства. Коли у травн╕ 1596 року через Яготин на Лубни в╕дступало козацько-селянське в╕йсько п╕д проводом С. Наливайка, тут ╕ поселилися козаки, заснували хут╕р, а вже згодом за якихось 20 рок╕в розрослося село. Козаки утворили Яготинську сотню, яка належала до перших, “старожитн╕х” козацьких сотень Переясловського полку, центром яко╖ було село Яготин, колишн╕й волосний центр Переяславського староства Ки╖вського во╓водства Великого княз╕вства Литовського, Руського та Жемайт╕йського ╕ навколишн╕ села. Зг╕дно з „Ординац╕╓ю В╕йська Запорозького” 1638 року Яготинську сотню з 1616 року очолював сотник Захар Яготинський. Його ╕менем назване м╕стечко.
На початку XVII ст. Яготин, що був тод╕ м╕стечком, входив до складу Переяславського староства Ки╖вського во╓водства Реч╕ Посполито╖, його жител╕ неохоче корилися влад╕. 1620 року король Сиг╕змунд III в╕ддав Яготин у дов╕чне волод╕ння волинському во╓вод╕ Я. Заславському. В 30-х роках цього ж стол╕ття м╕стечко належало князев╕ Я.Острозькому. Кер╕вник селянсько-козацького повстання Я. Острянин в одному з сво╖х ун╕версал╕в згадував яготинц╕в як таких, що зазнавали «утиск╕в ╕ розорень нестерпних» в╕д пан╕в.
З початком визвольно╖ в╕йни 1648—1654 pp. в економ╕чному й пол╕тичному становищ╕ Яготина в╕дбулися пом╕тн╕ зм╕ни. Прив╕ле╖ польських феодал╕в було скасован╕. Яготин став сотенним м╕стом Переяславського козацького полку. В с╕чн╕ 1654 року яготинц╕ неоднозначно прийняли р╕шення Переяславсько╖ ради про возз’╓днання Укра╖ни з Рос╕╓ю.
Зв╕льнення в╕д влади польських пан╕в ╕ корол╕всько╖ адм╕н╕страц╕╖ сприяло подальшому розвитков╕ Яготина. Вже у друг╕й половин╕ XVI╤ ст. в╕н був значним м╕стом Л╕вобережно╖ Укра╖ни з населенням 5 тис. ос╕б. В 1723 роц╕ царськ╕ урядовц╕ провели рев╕з╕ю (перепис) козак╕в ╕ посполитих м╕стечка. Як св╕дчать ╖╖ акти: Яготин був тод╕ центром козацько╖ сотн╕, що складалась з 24 с╕л. В м╕ст╕ жили м╕щани, козаки ╕ посполит╕. З 59 селянських двор╕в 22 не мал╕ земл╕, 15 — коней.
Козацька старшина, спираючись на гетьманський ╕ царський уряди захоплювала все нов╕ й нов╕ земл╕. В 1757 роц╕ ╕мператриця ╢лизавета Петр╕вна подарувала Яготин з навколишн╕ми селами графу К. Г. Розумовському (1728-1803 pp.), генерал-фельдмаршалу, останньому гетьману Укра╖ни (1750—1764 pp.) Яготин з подарованими ╕ купленими гетьманом селами вв╕йшов до складу 8-го (з 9-ти) округу ма╓тк╕в К. Г. Розумовського. Селяни в╕дбували дводенну панщину, ╕нш╕ повинност╕, зокрема п╕дводну. Так, за наказом власника кр╕паки за к╕лька дн╕в роз╕брали й перевезли на трьох тисячах воз╕в до Яготина його ки╖вський палац. Цим самим Розумовський уник тимчасового розташування в сво╓му палац╕ в╕йськ, як╕ йшли на в╕йну з Туреччиною. 1761 року було закладено велику шовковичну плантац╕ю.

Руками графських п╕дданих для водяного млина на р╕чц╕ Суп╕й спорудили величезну греблю, яка вражала сучасник╕в сво╖ми розм╕рами. На ринковому майдан╕ Розумовський наказав збудувати кам’яну церкву витончено╖ арх╕тектури, яка хоч ╕ була православною, але за арх╕тектурою б╕льше походила на язичницьку споруду . На к╕нець 18 ст. Яготин мав незвичайну прикрасу – величезну Тро╖цьку церкву. Церкву було збудовано на торгов╕й площ╕ в 1800 роц╕ арх╕тектором був М.Львов. При н╕й ╕снувала б╕бл╕отека, чолов╕ча та ж╕ноча церковно-прих╕дськ╕ школи. Ось як описував церкву в╕домий мандр╕вник Отто фон Гун: “Церква – … розташована на великому луз╕, що склада╓ тут майдан для ярмарку. Вигляд ╖╖ зовс╕м круглий, з ус╕х стор╕н обнесена велетенськими колонами ╕он╕чного ордену, окр╕м в╕втарно╖. Усередин╕ надзвичайно простора ╕ св╕тла. ╤коностас склада╓ кам’яна ст╕на… Кошту╓ вона близько 45 тисяч рубл╕в, наповнена багатим начинням” (Отто фон Гун. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию к осени1805 г. М., 1806). Та на жаль, в 1936 р. храм було зруйновано. Зараз ведуться роботи по його в╕дновленню.
Було споруджено й ряд промислових п╕дпри╓мств. Н╕мець Штром заснував 1805 роц╕ панч╕шну фабрику на м╕сцев╕й сировин╕, де д╕ти яготинських кр╕пак╕в на двох верстатах виготовляли рукавиц╕, повстян╕ ╕ шовков╕ панчохи. За даними 1846 року, б╕льш╕сть яготинц╕в — близько 600 ос╕б — були кр╕паки й лише 225 належали до козак╕в. На кр╕посн╕й суконн╕й мануфактур╕ 230 роб╕тник╕в виготовляли за р╕к до 3500 аршин тонкого й грубого «солдатського» сукна, варт╕сть вироблено╖ продукц╕╖ досягала 60 тис. крб. Готове сукно продавало на Прилуцьких, Харк╕вських та ╕нших ярмарках Укра╖ни. В наступн╕ роки за планом арх╕тектора Менеласа збудовано розк╕шний палац з пав╕льйонами. Запрошений з Франц╕╖ сад╕вник Пельц спланував англ╕йський парк, теплиц╕, оранжере╖ з заморськими рослинами, виноградник, побудував погреби для збер╕гання вина. Все це було разючим контрастом до тих умов, у яких жили селяни. Л╕кар графа Розумовського н╕мець Отто фон Гун у сво╖х спогадах розпов╕дав про скрутне матер╕альне становище кр╕пак╕в, убог╕сть плетених з лози ╕ обмазаних глиною хат, з малесенькими нап╕впрозорими в╕концями. Пан та управител╕ ма╓тком за найменшу провину жорстоко карали селян. Б╕ля в’╖зду у ма╓ток стояла башта, в як╕й с╕кли кр╕пак╕в. В н╕й стояв дубовий осл╕н та лежали р╕зки.
У 1820 роц╕ Яготинський ма╓ток з 1322 душами селян-кр╕пак╕в перейшов до князя М. Г. Р╓пн╕на-Волконського, як посаг за дружиною — В. О. Розумовською. М. Г. Р╓пн╕н — був високоосв╕ченою людиною передових на той час погляд╕в ╕ об╕ймав висок╕ посади. За сво╖ погляди, а також за зв’язки з братом-декабристом С. Г. Волконським М. Г. Р╓пн╕н п╕сля 1825 р. потрапив в опалу. Осв╕ченою ╕ благородною людиною була ╕ дочка Р╓пн╕на — Варвара Микола╖вна. Вона ц╕кавилась ╕стор╕╓ю та культурою р╕дного краю. Вс╕ Р╓пн╕ни ц╕кавились й прихильно ставилися до творчост╕ Т. Г. Шевченка, ц╕нували його художню майстерн╕сть. Все це й сприяло перебуванню у них Великого Кобзаря.
Т. Г. Шевченко при╖здив до Яготина у супровод╕ колишнього декабриста О. В. Капн╕ста, який познайомив поета з Р╓пн╕ними, а також к╕лька раз╕в сам. У липн╕ 1843 року в╕н в╕дв╕дав Яготин дв╕ч╕, а з жовтня 1843 року по с╕чень 1844 року жив у фл╕гел╕ княз╕вського палацу, ст╕ни якого прикрасив власними малюнками, користувався б╕бл╕отекою Р╓пн╕них, малював портрети, кра╓види та писав твори.
В. М. Р╓пн╕на допомагала поетов╕, переписуючи його рукописи, перекладаючи ╕ноземну л╕тературу. У Р╓пн╕них Шевченко читав сво╖ твори «Слепая», «Катерина». Там в╕н зустр╕чав чимало прихильник╕в свого таланту, людей передових погляд╕в, осв╕чених ╕ обдарованих. Це — сестри Псьол — художниця ╕ поетеса, P. Р. Штрандман, журнал╕ст за профес╕╓ю, п╕зн╕ше член антикр╕посницького гуртка петрашевц╕в, л╕кар М. Ф╕шер та ╕н. Ц╕кавою була дружба Т. Г. Шевченка з маляром ╕ дяком Н. Ф╕лянським. Поет часто бував у родин╕ Ф╕лянських. З Ф╕лянськими Шевченко дискутував на р╕зн╕ теми, п╕сля чого часто виходив з ними на виг╕н над ╤ржавцем ╕ разом з кр╕паками сп╕вали народних п╕сень.

Перебування Т. Г. Шевченка в Яготин╕ позитивно вплинуло на розвиток творчост╕ поета. Тут Великий Кобзар записав народну п╕сню «Соколе м╕й, чолов╕че», написав поему «Тризна», яку присвятив В. М. Р╓пн╕н╕й. З мистецьких твор╕в Т. Г. Шевченка, виконаних у Яготин╕, в╕дом╕ дв╕ коп╕╖ портрета М. Г. Р╓пн╕на, портрет д╕тей князя, а також автопортрет, подарований В. М. Р╓пн╕н╕й. Часто зупинявся поет в Яготин╕ ╕ п╕д час сво╓╖ подорож╕ по Укра╖н╕ в 1845 роц╕, яка зак╕нчилася його арештом ╕ засланням. «Вс╕ дн╕ мого перебування колись в Яготин╕ ╓ й будуть для мене низкою чудових спогад╕в», — писав Т. Г. Шевченко з далекого заслання до В. М. Р╓пн╕но╖ у березн╕ 1850 року. В роки тяжких для поета випробувань яготинськ╕ друз╕ не забули його. В. М. Р╓пн╕на, сестри Псьол п╕дтримували поета морально, писали йому листи, надсилали книги. Щирий друг поета В. М. Р╓пн╕на клопотала про полегшення дол╕ Шевченка, зверталася нав╕ть до шефа жандарм╕в графа Орлова. Одержавши волю й подорожуючи в 1859 роц╕ Полтавщиною ╕ Ки╖вщиною, Т. Г. Шевченко прибув у Яготин ╕ зупинився у Ф╕лянського.

При О.Розумовському ма╓ток було перебудовано та насаджено парк. В╕д велико╖ садиби до нашого часу збереглися залишки розк╕шного парку та один з корпус╕в палацу к╕нця 18 – початку 19 ст., в якому з 1983 року розм╕щено картинну галерею, де експонуються живописн╕ полотна, граф╕ка, скульптури народних художник╕в Укра╖ни, заслужених д╕яч╕в мистецтв, твори м╕сцевих художник╕в. Широко представлен╕ твори народно╖ художниц╕ Катерини Б╕локур, яка прославила яготинську землю на весь св╕т.
Про стан осв╕ти в Яготин╕ у XVIII — перш╕й половин╕ XIX ст. в╕домостей збереглося мало. За даними 1838 року, школи в Яготин╕ не було, параф╕яльне училище було в Жоравц╕, а пов╕тове — у Пирятин╕. На стан осв╕ти яготинц╕в н╕як не вплинуло те, що граф К. Г. Розумовський був президентом ╕мператорсько╖ академ╕╖ наук, а його син Олекс╕й — м╕н╕стром народно╖ осв╕ти (1811 — 1816 pp.). Недоступною для селян була багата панська б╕бл╕отека. Уже згадуваний Отто фон Гун писав ╕ про нестачу медично╖ допомоги в Яготин╕. Становище ╕стотно не зм╕нювалося ╕ в наступн╕ роки.
П╕д час реформи 1861 року 846 селянам Яготина над╕лено 1445 десятин земл╕, за що вони сплачували щор╕чно 2550 карбованц╕в. У пореформений пер╕од в м╕стечку зроста╓ торг╕вля ╕ в╕н ста╓ одним ╕з центр╕в торг╕вл╕ Пирятинського пов╕ту – «багатолюдним ╕ торговельним м╕стечком». Щор╕чно збиралося м╕н╕мум 6 ярмарк╕в на р╕к. Пристосовуючись до нових умов, все б╕льше кап╕тал╕зували сво╓ господарство пом╕щики Р╓пн╕ни. У 60—70-х роках у ╖хньому ма╓тку д╕яла фабрика льняного прядива. Продукц╕я збувалася як на м╕сцевому ринку, так ╕ за кордоном. На к╕нному завод╕ розводилися нап╕впородист╕ англ╕йськ╕ кон╕; на тваринницьких фермах — велика рогата худоба, каракулев╕ в╕вц╕, свин╕; на озерах ╕ ставках — тисяч╕ гусей ╕ качок. Збагачувалася ╕ с╕льська буржуаз╕я. У 1901 року заможний селянин ╤. Малинка збудував у передм╕ст╕ Яготина тод╕ ще в сел╕ Л╕сняках парову маслоб╕йню, яку значно розширив вже за три роки. На нього працювали 10 роб╕тник╕в. У 1905 роц╕ в Яготин╕ споруджено паровий млин, де трудилося 12 роб╕тник╕в. У 1908—1910 pp. в м╕стечку працювали також завод штучних м╕неральних вод, друкарня, слюсарна майстерня. В 1910—1911 pp. акц╕онерне товариство збудувало цукрово-раф╕надний завод. У сезон цукровар╕ння 1913-1914 на ньому працювали 21 пост╕йний ╕ 360 сезонних роб╕тник╕в, було перероблено 3800 берковц╕в буряк╕в.
Значною под╕╓ю в житт╕ м╕стечка було введення в д╕ю у 1901 роц╕ зал╕зниц╕. Вона зв’язала Яготин з Ки╓вом ╕ Харковом. За переписом 1900 року, в Яготин╕ нал╕чувалося вже 478(без Л╕сняк╕в) двор╕в ╕ 2832 мешканц╕в; переважали тут селяни й козаки. З 7448 десятин земл╕ козакам ╕ селянам належало менше половини — близько 2962 десятин, а решта — купцям та пом╕щикам. На 1910 р╕к число господарств у Яготин╕ зросло до 785, а разом з передм╕стям с. Л╕сняками ╖х було 1297. З них 230 господарств мали земельн╕ над╕ли, менш╕ за 1 десятину, 169 господарств користувалися над╕лами в 1—2 десятини. 461 господарство не мали коней ╕ худоби, 175 господарств мало лише по одному коню. Тому головним засобом ╕снування власник╕в 131 господарства було наймитування. На зароб╕тки до панських економ╕й йшли члени найб╕дн╕ших родин. Найзаможн╕ших селянських господарств нал╕чувалося 19. Використовуючи найману працю, вони обробляли 25—50 десятин земл╕, застосовували найнов╕ш╕ с╕льськогосподарськ╕ машини й реманент. В б╕дняцьких господарствах переважала трип╕льна система р╕льництва, реманент залишався д╕д╕вським. З ремесел в Яготин╕ було поширено лише бондарство.
В друг╕й половин╕ XIX ст. в╕дбулися ╕ деяк╕ зрушення в медичному обслуговуванн╕ та осв╕т╕ населення м╕стечка. Було засновано л╕карську д╕льницю, в як╕й працювали л╕кар ╕ 4 фельдшери. Обслуговувала вона Яготинську, Жоравську ╕ частину Чернях╕всько╖ волост╕.
В 1864 роц╕ з 1929 жител╕в Яготина в╕дв╕дували школу лише 25. 1902 року в м╕стечку вже працювали дв╕ церковнопараф╕яльн╕ ╕ одна земська школи та м╕н╕стерське двокласне училище, в╕дкрите у 1882 роц╕. За даними Ки╖вського учбового округу 1902 роц╕ в ньому навчалося 183 хлопчики ╕ 3 д╕вчинки, але зак╕нчили навчання лише 15 хлопчик╕в.Восени 1904 року серед запасних солдат╕в в Яготин╕ почалися заворушення. Побоюючись ускладнень, полтавський генерал-губернатор тримав на станц╕╖ Яготин в╕йськову команду. 21 листопада 1905 року 500—600 селян з м╕ст╕ та навколишн╕х с╕л, очолен╕ яготинцем А. А. Василенком, напали на Рокитянську економ╕ю В. Р╓пн╕на. Вони забрали пом╕щицьке майно, реманент, худобу, 5 тис. пуд╕в зерна, знищили конторський арх╕в, вивели з ладу паровий млин, локомоб╕ль. 26 листопада 300 селян зд╕йснили напад на ма╓ток пом╕щика Худол╕я. Незабаром до Яготина прибув каральний заг╕н царських в╕йськ. 20 активних учасник╕в селянського руху потрапили за тюремн╕ грати. Проте в Яготин╕ ще довгий час було неспок╕йно.
На початку XX ст. в м╕стечку загострились класов╕ суперечност╕. Листопадов╕ заворушення 1905 р., коли повстал╕ селяни напали на рокитнянську економ╕ю Вадима Р╓пн╕на та на ма╓ток Худол╕я в Яготин╕, булипридушен╕ каральними загонами царських в╕йськ. Хвиля повстань ╕ бунт╕в прокатилась ╕ по селах Яготинсько╖ волост╕, зокрема Сотник╕вц╕, Тамар╕вц╕, Л╕сняках.
П╕сля лютнево╖ революц╕╖ 1917 р. в Яготин╕ була створена Рада роб╕тничих ╕ солдатських депутат╕в. У лютому 1918 р. було встановлено Радянську владу. Але, фактично, ця влада утвердилась т╕льки на початку 1920 р. (за чей час владу захоплювали австро-н╕мецьк╕ в╕йська, пот╕м петлюр╕вц╕, ден╕к╕вц╕).
Виникли ком╕тети незаможних селян, як╕ повели розпод╕л колишньо╖ пом╕щицько╖ ╕ куркульсько╖ земл╕ м╕ж незаможним селянством. В с╕чн╕ 1920 р. пройшли вибори до Рад. Навесн╕ 1920 р. м╕стечко було окуповане поляками.
У 1921 р. у Яготин╕ проживало 6573 жител╕. З 1923 р. Яготин став районним центром Прилуцького округу Полтавсько╖ губерн╕╖.
Кооперативний рух в район╕ 1927-1928 рр. характеризувався створенням ТСОЗ╕в, як╕ стали перех╕дним етапом до створення колективного господарства. В 1934 р. селяни Яготина ╕ Л╕сняк╕в об’╓днались в 9 колгосп╕в. Працювали також рибгосп, бурякорадгосп при цукрозавод╕, МТС.
З 1932 р. Яготин був у склад╕ Харк╕всько╖, а з 1938 р. Полтавсько╖, з 1954 р. знову Ки╖всько╖ обл.
Голодомор 1933 р. ув╕йшов в ╕стор╕ю Яготинського району чорною стор╕нкою, знищивши тисяч╕ селян. Т╕ дн╕ у св╕дк╕в цього людського горя не можуть стертися н╕ з серця, н╕ з душ╕, н╕ з пам’ят╕. Про це нагадують нин╕шньому покол╕нню встановлен╕ в селах району пам’ятн╕ знаки.
Репрес╕╖ 30-х рок╕в також забрали багато житт╕в безневинних яготинц╕в. Були репресован╕ колишн╕й головний л╕кар Яготинсько╖ л╕карн╕ О.Г.Вороний, письменник Д.П.Горд╕╓нко (╕з 25 рок╕в тюремного ув’язнення в╕дбув 19), поет П.М.Педа, письменник О.А.Сл╕саренко, л╕тературознавець С.Г.Козуб. Руйнувались арх╕тектурн╕ пам’ятки: ун╕кальна Свято-Тро╖цька та Р╕здва Богородиц╕ Л╕снянська церква, буд╕вл╕ ма╓тку Розумовських-Р╓пн╕них.
Напередодн╕ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни в Яготин╕ нал╕чувалось три середн╕х ╕ одна семир╕чна школи, а також роб╕тфак Ки╖вського с╕льськогосподарського ╕нституту. У 1936 р. в╕дбувся перший випуск десятикласник╕в. В м╕ст╕ д╕яла л╕карня.
В╕дбулися зм╕ни ╕ в культурному житт╕ яготинц╕в. У 1920 р. роб╕тники орган╕зували при цукрозавод╕ драмгурток, а з к╕нця 1921 р. – клуб, в якому демонстрували к╕ноф╕льми, працювали б╕бл╕отеки та гуртки. В 30-х рокам центром культурно-масово╖ роботи став районний Будинок культури.
Велика В╕тчизняна в╕йна залишила жахливий сл╕д в серцях людей. Обел╕ски та пам’ятники нагадують прийдешн╕м покол╕нням про подвиг во╖н╕в-земляк╕в, ╖х добру славу. Незабутн╕й подвиг повних кавалер╕в орден╕в Слави: м╕нометника М. Н. Дубош╕я, розв╕дника В. ╤. Ходуса, сапера-гвард╕йся ╢. Д. Гелевери, кулеметника М. ╤. Козлова, п╕дп╕льник╕в з с. Фарбоване на чол╕ з директором школи М. ╤. Яценком, партизанки Фен╕ Мотильово╖ (вчительки), партизан╕в Ки╖вського загону “Перемога або смерть” на чол╕ з С. Я. Ос╓чк╕ним, б╕йц╕в загону ╕м. Чапа╓ва, що д╕яв на Переяславщин╕ та партизан╕в загону ╕мен╕ Щорса.
Захопивши 15 вересня 1941 р. Яготин, фашистськ╕ окупанти встановили режим лютого терору й насильства. М╕сто зазнало масових руйнувань. Були зруйнован╕ корпуси цукрозаводу, елеватора, молокозаводу, МТС, школи, житлов╕ будинки, електростанц╕я та ╕нш╕ об’╓кти. Окупанти жорстоко придушували найменший оп╕р населення, але це не зламало вол╕ яготинц╕в до боротьби.
Визволили Яготин 21 вересня 1943 р. в╕йська 40-╖ арм╕╖ Воронезького фронту.
Серед поневолених мирних жител╕в – 3200 юнак╕в ╕ д╕вчат з нашого району. Рабську працю, розлуку з Батьк╕вщиною, нап╕вголодне ╕снування та приниження – все довелося витримати на чуж╕й земл╕.
Фронтов╕ дороги привели наших б╕йц╕в до л╕гва фашистсько╖ Н╕меччини – до Берл╕на. ╤ на Парад╕ Перемоги 9 Травня 1945 р. в Москв╕, в шеренгах переможц╕в крокували ╕ наш╕ земляки.

Яготин по праву гордиться сво╖ми синами-героями: повними кавалерами орден╕в Слави М.Н.Дубош╕╓м та В.╤.Ходусом, Героями Радянського Союзу, генералом-майором А.╤.Гиричем та В.Ф.Кайдашем. ╥х уславлен╕ ╕мена викарбуван╕ в гран╕т╕ мемор╕альних дошок ╕ встановлен╕ на фасадах Яготинських м╕ських шк╕л №1, № 3. Щороку до погруддя Геро╖в на Але╖ Слави лягають кв╕ти, як символи пам’ят╕ ╕ вдячност╕ за мирне небо над головою.В наш час Яготин продовжу╓ жити, збер╕гаючи традиц╕╖ попередн╕х покол╕нь. Нова хвиля талановитих особистостей збагачу╓ сво╓ю працею сучасну науку ╕ культуру: це П.С. Непорожн╕й – м╕н╕стр енергетики Радянського Союзу, М.П.Малинка – художник, твори якого представлен╕ в Картинн╕й галере╖ м╕ста та музеях, скульптор. В 1959 роц╕ Микола Панасович вил╕пив та в╕длив з бетону пам’ятник Т.Г. Шевченку, що сто╖ть в Яготинскому парку, вил╕пив барель╓ф Ж╕нки на стел╕ загиблим роб╕тникам цукрозаводу, в╕н ╓ автором пам’ятно╖ Стели во╖нам п╕дрозд╕лу лейтенанта Г.А.Пос╕тка. ╢.С. Товстуха – науковець ╕ письменник, л╕кар-ф╕тотерапевт, ╤.Г. Бурдак – професор Нац╕онального економ╕чного ун╕верситету, член м╕жрег╕онально╖ сп╕лки письменник╕в та м╕жнародного сп╕втовариства письменницьких сп╕лок.


            


© 2013 Розробка та техн╕чна п╕дтримка ╤СП Т╤М. Вс╕ права застережено. Сайт працю╓ на основ╕ CMS "Adviser".
При повному або частковому використанн╕ матер╕ал╕в, що розм╕щен╕ на сайт╕, посилання на сайт обов'язкове.
В╕дпов╕дальн╕сть за достов╕рн╕сть матер╕ал╕в поклада╓ться на ╖х автор╕в. Адм╕н╕страц╕я сайту не завжди под╕ля╓ думку автор╕в наведених матер╕ал╕в.